і він видихався
ця швидкість була не його
і плутались кроки
і серце стискало без жалю
ховалося сонце лягаючи в очі на дно
і він відчував
що все далі від світу
все далі
і чув він як мозок
вже не відкидає шуми
немає різниці між мовами
відліком
часом
він не контролює на швидкості
не контролює він ні
і нахили водять його а не він ватерпасом
лишалось довірити
серце своє не собі
лишалось розчулення
і відчуття неземного
стелилося небо у стежку
десь там далебі
хтось кликав і кликав додому
ГалинаМирослава