сходами

якими ти не сходиш а лише підіймаєшся

навіть коли йдеш донизу


між яйцями розкладених на всі боки каменів

(здається всередині кожного хтось дихає)


і поміж білих їхніх зубів

що змушують здригнутися

ніби несподівана різкість пахолка

(ти ж знаєш як то

щойно визрілому підлітку

потрапити в глухий кут

з якого він прагне вийти самостійно)

вище

хай під дощ

що застилає собою світ

і робить сходинки під ногами слизькими


долаєш себе

і шлях


і коли тебе

в тобі

залишається лише на вибух

від щастя


таки розтріскується скеля

в Аль-пах

(паль бах) і

бачиш

як вуса води течуть гратися

смачно

струмками по її бороді

її шиї

альбо

і по твоїй


волосинами сплітаючись у кола аркану

і вириваючись навприсядки

вдаряти пальцями ніг

старі барабани каменів

на денці ущелини


і луною виринати вистрибом

у твоєму серці

над зубами долі


аби долу йдучи

до свого бохіня*

не спіткнутись тобі

не вдаритись

зі світочем що палає

у пам'яті

подивом і

точкою опори
(ГалинаМирослава)