Твого тепла падучий п’янко квіт,
Розводить вуст солоні небозводи.
І вигнута півмісяцем у ритм,
Ти – первісна.
І витончена в подих
Тонким звиванням талії, плечей,
колоссям пальців,
Грацією, блиском.
У танці часу ти – земна колиска
Й опора вічності розхитаних очей.
(ГалинаМирослава)